2,5 РОКИ ПЕРЕВТІЛЕНЬ І ВДАЛИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
Газета “Ключ”. 28.07.2017
Родом я із Новоселицького району, навчався в Хотинському сільськогосподарському технікумі, згодом у Кам’янці-Подільському – починав у сільськогосподарському інституті, а закінчив уже академію, економічний факультет за спеціальністю «Облік і оподаткування». Навчання суміщав із роботою, починав трудовий шлях бухгалтером в агрофірмі «Маяк». Трохи працював у податковій інспекції, звідки перевівся спеціалістом фінансового управління Новоселицької РДА. Саме звідти й почалася моя кар’єра фінансиста. Дослужив до заступника начальника фінуправління і подався на навчання держслужбовців у Тернопільську академію народного господарства. До речі, я був серед перших магістрів держслужбовців Чернівецької області.
В університеті пройшов курс молодого бійця як науковець: захистив кандидатську дисертацію, отримав звання доцента, з викладача доріс до посади заступника декана, директора Інституту післядипломної освіти. А далі – Крим, який довелося залишити в 2014-му…
«УЛЬТРАС. ПРОУКРАИНСКИЙ ТИП»
– Вас депортували?
– Ні, не пустили назад, коли звідти виїхав, рідні та друзі. До початку Революції Гідності й появи на півострові зелених чоловічків, ректор тернопільського вишу відправляє мене керувати кримською філією. Заклад, який проіснував 17 років у Криму, знаходився у вкрай занедбаному стані. Колишній очільник довів його, м’яко кажучи, до ручки. Процвітала корупція, а кількість студентів критично зменшувалася (коли приїхав, навчалося менше півсотні). Це все довелося викорінювати, міняти підходи до освітнього процесу. Уже коли я вимушено залишав філію, там навчалося більше 300 студентів. У 2014 році ми були єдиним навчальним закладом серед 200 на півострові, який видав 176 дипломів українського зразка. Цього ніхто не робив, усі були заражені проросійськими настроями. У базі ФСБ навпроти мого прізвища занесена коротка характеристика: «Ультрас. Проукраинский тип». Про перебування в Криму можна писати окрему історію, адже звідти почався і антимайдан, і війна на сході…
Через півроку роботи на посаді я отримую 100% підтримки на виборах. І це не просто мій результат, це результат довіри колективу й плідної співпраці.
– Із технікума-інтернату в коледж. Чи важким було перевтілення і навіщо воно взагалі потрібне?
– За 2,5 роки, що я працюю директором навчального закладу, вдалося зробити чимало позитивних змін. У першу чергу, відбулася реорганізація технікуму-інтернату в коледж з підготовкою за освітньою спеціальністю бакалавр. Ми єдиний навчальний заклад в країні серед коледжів, який має статут як в університеті. У нас створені кафедри та факультети, діють вчена і наглядова ради. Ми ліцензували всі спеціальності, зокрема і бакалаврат.
Сьогодні ми запрошуємо студентів здобути освітню спеціальність бакалавра за денною та заочною формами навчання за спеціальностями: «Соціальна робота», «Облік і оподаткування за освітніми програмами: Облік і оподаткування в АПК, Інформаційні системи в обліку і оподаткуванні», «Економіка за освітніми програмами: Економіка, Економічна кібернетика». Поки що цього року рівень бакалавра можна здобути за контрактом, та в майбутньому плануємо отримати держзамовлення. Маємо намір ліцензувати спеціальність «Інформаційна, архівна та бібліотечна справа».
Щодо того, як виникла ідея, то тут все просто: хотілося, щоб діти, які приходять до нас після 9 класу і здобувають рівень молодшого спеціаліста, й далі продовжували в нас навчатися.
– Мар’яне Миколайовичу, в навчальному закладі освіту здобувають діти з особливими потребами. Чи маєте відповідні для них умови навчання і проживання?
– Наразі намагаємося робити все для цього можливе. До прикладу, ми вперше за 47 років існування коледжу почали навчати у його стінах студентів на візках. Для них обладнані заїзди, окремі вбиральні, класи і спальні кімнати.
На всі спеціальності ми маємо конкурс, а це показник популярності навчального закладу, діти хочуть саме в нас здобувати освіту. У планах – підписати тристоронній договір про співпрацю між Вроцлавським університетом та Тернопільським національним економічним університетом щодо можливості отримання нашими студентами дипломів європейського зразка. Щодо останнього, то наші випускники на 70% виконують держзамовлення ТНЕУ.
Студентів нашого коледжу забезпечуємо 4-разовим харчуванням, функціонують басейн, тренажерна зала, велика бібліотека, є можливість отримати фізкультурну реабілітацію, діють різноманітні гуртки для саморозвитку та вдосконалення. Ми створили оздоровчо-реабілітаційний центр.
Вагому роль у навчальному процесі виконує студентське самоврядування, маємо Раду студентів. Живемо активно, повноцінно й творчо!
Уже традиційно в підвідомчому оздоровчому таборі «Надія», що знаходиться у с.Суржа Кам’янець-Подільського району, влаштовуємо Подільський фестиваль співдружності ВУЗів «Надія», головним дійством якого є пригодницький квест у стилі гри «Ключі від форту Буаяр». Долучаються до квесту не тільки студенти та викладачі коледжу, а й гості із Тернополя – вихованці та викладацький колектив коледжу економіки, права та інформаційних технологій ТНЕУ.
– Чи маєте достатню кількість викладачів, аби забезпечувати навчально-виховний процес?
– Так. Відповідно до ліцензійних умов, маємо 17 кандидатів наук і два доктори. Загалом у коледжі працює майже півсотня педагогів разом із сумісниками. Особисто слідкую за тим, аби працівники підвищували власну кваліфікацію, успішно проходили атестацію. Створюємо максимально можливі умови для їхнього професійного та особистого росту.
Молодих викладачів стимулюємо до навчання в аспірантурі.
– Знаю, що за час Вашого керівництва покращилася і матеріальна база навчального закладу.
– Хоч із фінансуванням у цьому напрямку в нас, відверто кажучи, сутужно, але намагаємося знаходити спонсорів, які переймаються освітянськими проблемами.
Ми провели реконструкцію приміщення колишнього медпункту і переобладнали його у філію гуртожитку для наших студентів-візочників. На базі «викладацької» створили для них спеціальну аудиторію для навчання, встановили пандус для переміщення з першого поверху гуртожитку на територію навчального закладу.
Також покращуємо побутові умови в гуртожитку, проводимо реконструкцію санвузлів і кімнат побуту. Докладаємо максимум зусиль для забезпечення постійного постачання теплої води в гуртожитку. Провели благоустрій навколо гуртожитку і власне навчального закладу.
Переконаний, що немає нічого неможливого, якщо є бажання змінювати щось на краще. 2,5 роки я живу в Кам’янці-Подільському, живу цим коледжем, хочу, щоб він був найкращим в Україні, щоб студенти пишалися навчальним закладом, щоб із задоволенням навчалися, а викладачі – віддавали їм усі свої знання та надії.